Мета

Освітня: показати дітям, що Бог, знаючи нашу потребу в Ньому, виходить нам назустріч і шукає спілкування з нами.

Виховна: виховувати в учнів зворотне бажання  спілкуватися з Богом.

Розвиваюча: розвивати  в учнів позитивні почуття від взаємин з Богом.

Ключовий вірш: «Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об. 3:20).

Хід уроку

І. Вступна частина

Вітання.

Повідомлення теми уроку.

ІІ. Основна частина

Виклад нового матеріалу

Сьогодні ми з вами поговоримо на досить цікаву тему. Уявіть собі, що до вас дзвонять в двері.

– Які мелодії ви відразу згадуєте? (Відповіді дітей). Напевно ті, якими у вас вдома дзвенить дзвінок. А якщо немає дзвінка, то як тоді люди, які прийшли, потрапляють до вашої оселі? (Відповіді дітей). Пригадайте, що ви відчуваєте, коли хтось стукає або дзвонить у ваші двері? (Відповіді дітей).

Буває почуття страху, радості, здивування тощо. Особливо ми переживаємо, коли до нас в двері стукає хтось незнайомий, але попри все ми відчиняємо наші двері.

ОПОВІДАННЯ «СТУКІТ У ДВЕРІ»

В одному невеличкому містечку жила дружна сім’я: чоловік, дружина та їхні діти. Вони мали великий гарний будинок, що стояв серед чудового мальовничого саду, де росли фруктові дерева та запашні квіти. Йшли роки, діти виросли і пороз’їжджалися, господар помер, і бідна вдова залишилася сама у великому будинку.

Цього року зима видалася надзвичайно холодною та затяжною, навіть старожили не могли пригадати таких лютих морозів. Снігові замети на багато днів відрізали містечко від  зовнішнього світу. Продуктів та палива не вистачало, тому вони буди дуже дорогі. Вдова жила на невелику пенсію, якої їй зазвичай вистачало, але з настанням холодів виникли непередбачені витрати, потрібно було утеплити вікна і заплатити за розчищення доріжки в дворі. Фінанси закінчилися і вперше  за все своє життя жінка опинилася в боргах. Вона не насмілювалася більше з’являтися в місцевому продуктовому магазині. Запаси борошна та вівсянки швидко закінчилися. Вогонь в печі ледве жеврів, але вона не наважувалася покласти більше вугілля… В серці жінки була така ж безвихідь, як в сірому небі, яке нависло над  містечком. Жінка сиділа біля печі і з сумом дивилася на вогонь та згадувала ті дні, коли був живий її чоловік, та раптом її спогади перервав стукіт у двері.

Хто міг прийти в таку негоду? Можливо, це власник магазину прийшов вимагати плату за продукти? При цій думці жінку охопив сором. Вона заборгувала у нього за десять днів; як вона дивитиметься йому у вічі, і що скаже? Що немає грошей? Ні, краще вона сховається на кухні і зачинить двері: він почекає трішки і піде, та й скоро вже не повернеться в таку погоду.

Знову пролунав стукіт в двері – цього разу наполегливіше. Ніхто не міг змусити її підійти до дверей і відчинити їх, доки вона сама цього не захоче!

Але тут жінку почали мучити докори сумління. А якщо це не власник магазину? Якщо в когось трапилася біда? А, можливо, якийсь бідняк замерзає на снігу і потребує притулку?

Знову стукіт  у двері – дзвінкий та вимогливий. Жінка поспішила до дверей, відчинила їх і – від здивування затамувала подих. На вулиці стояв розкішний екіпаж. Перед собою жінка побачила королівського лакея, який тримав велику сумку, а з вікна карети усміхалася та кивала головою сама королева.

Її величність сказала декілька співчутливих слів стосовно життя жінки та подякувала за багаторічну бездоганну службу її чоловіка, адже він був найкращим королівським садівником. Лакей переніс через поріг важку сумку: в ній було все необхідне, щоб прожити без турбот досить довгий час. Але не тепла шаль, не пачка чаю, не смачне печиво і не пристойна сума грошей викликали сльози, які покотилися по зморщеному обличчю вдови. Більше всього її зворушило інше.

–  Вона сама приїхала до мене! – знову і знову повторювала жінка, втираючи сльози. – Її величність сама приїхала! Боже, як добре, що я відчинила двері!

До кінця життя жінка згадувала про візит королеви.

Королева побула біля будинку жінки лише декілька хвилин, а Бог, Творець Всесвіту, більший від усіх земних панів, царів і королів, хоче увійти в наше серце й оселитися там назавжди. Він сказав: «Ось Я стою під дверима і стукаю. Якщо хто почує Мій голос і відчинить двері, то Я ввійду до нього і буду вечеряти з ним, і він зі Мною» (Об’явлення 3:20). (Вчитель прикріплює ключовий вірш на дошку).

У цьому вірші ми бачимо прохання Ісуса Христа. Він незримо стоїть біля людського серця і стукає. Бог насильно не вламується  в помешкання людей. Він сказав, що «Ось Я стою … і стукаю. Якщо… відчинить.., то Я ввійду…»

Вивчення ключового вірша

(Троє учнів, одягнутих у відповідний до їхніх ролей одяг,

по черзі виходять на середину класу.)

Філософ (у шапочці з китичкою): У  мене виникло філософське запитання, чому саме вечеряти, а не снідати чи обідати?

Історик (зі стародавнім сувоєм у руках): У стародавніх книгах є відомості про те, що в давні часи прості люди на Сході їли тричі на день. На сніданок – шматок сухого хліба, вмокнутий у вино, на обід додому не ходили, перекушували тим, що прихопили з дому, знову ж таки – шматком хліба, а ось вечеря була головною трапезою дня. Вона тривала досить довго, ніхто нікуди не поспішав – денна робота була закінчена. Можна було обговорити серйозні питання в колі сім’ї або поспілкуватися з гостями.

Дослідник Біблії (з Біблією): Так, так, саме вечерю Христос розділить з людиною, яка відгукнеться на Його поклик: не якусь перекуску на ходу, а трапезу, під час якої люди ведуть дружні бесіди і вирішують серйозні питання. Під час таких спілкувань люди відкриваються одне перед одним, діляться найсокровеннішим, отримують поради.

(Вчитель  показує картину Холмена Ханта «Світло для світу» –

див. ілюстрацію на обкладинці і Додаток 1.)

Вчитель: Діти, це таке щастя – мати постійне спілкування  з Богом. Одного вечора Ісус Христос постукав у двері мого серця. Я читала Біблію, і кожне прочитане слово ніби стукало до мого серця:  Бог мене створив (Пс. 138:16-18), через гріх я втратила спілкування з Ним (Еф. 2:3); але незважаючи на те, що я жила в гріхах, Бог за мене віддав Свого Єдинородного Сина на смерть, щоб я мала життя вічне (Ів. 3:16), і тепер Він стоїть під дверима мого серця. Я відчинила двері свого серця для Бога і запросила, щоб Він зайшов і жив зі мною завжди. Він увійшов у темряву мого серця й увімкнув Своє світло. Порожнечу  та холод мого серця Він наповнив Своєю любов’ю та вірною дружбою на все моє життя.

До різних людей Бог стукає по-різному: через наставляння батьків, через християнську радіо- або телепередачу, через свідчення друга тощо. Але коли людина противиться Богові, то, задля її спасіння, Він може допустити в її житті труднощі, хворобу, скрутні обставини або якусь втрату. І Він має на це право, бо Він – Володар нашого життя.

Сьогодні, на уроці християнської етики, ви маєте можливість запросити Ісуса Христа в своє серце, щоб Він став господарем вашого особистого життя. Ваше серце схоже на будинок, в якому багато різних кімнат, зазирніть до кожної з них і подумай, чи панує в вашому серці Господь.

Дослідник Біблії: Коли люди читають Слово Боже і багато чого не розуміють, їм здається, що в Біблії є історичні та логічні помилки. Але ось на прикладі цього ключового вірша ви, напевно, помітили правдивість та достовірність Біблії.

Філософ: Дійсно, в цьому вірші логічність думки не порушена. І я повністю погоджуюся з тими історичними даними, які надав нам пан Історик. Я зрозумів, що Ісус Христос приходить не просто в гості, не поспіхом, – коли ми відчиняємо Йому двері, Він буде вечеряти і спілкуватися з нами щодня.

Історик: А мені стало цікаво зіставляти Біблію з подіями, які зафіксовані в історичних літописах. Пізнаючи культуру різних народів, можна краще зрозуміти, що хотів сказати для нас Бог.

Розмальовка «Світло для світу»

(Учитель роздає дітям розмальовки – див. Додаток 2.

Учні розмальовують її під мелодію пісні «Хоче всіх людей благословити Бог».)

Вчитель: На закінчення уроку давайте з вами вивчимо чудову пісню, яка закликає нас відчинити двері свого серця для Ісуса Христа.

(Вчитель роздає заздалегідь приготовлені слова пісні кожному учневі – див. Додаток 3).

Домашнє завдання

Розповісти рідним про те, що цікавого вони дізналися на уроці.

Вивчити слова пісні «Хоче всіх людей благословити Бог».

автор Руслана Ковальчук

Додаток 1.

Вільям Холмен Хант (02.04.1827 – 07.09.1910) народився в Лондоні в незаможній пуританській сім’ї.

Любов до живопису виявилася у нього ще в ранньому віці, однак шлях до визнання був не простим. З дванадцяти років він працював клерком та мав можливість займатися живописом лише у вільний час. В шістнадцять років він залишає офіс і перебивається копіями з чужих популярних картин та дешевими замовленнями на портрети. 1844 року вступив до Школи Королівської Академії. 1848 р. стає співзасновником «Братства прерафаелітів». Художні принципи Ханта: більш повне передання натури, вірність внутрішньому переживанню, педагогічна роль мистецтва, підтримка національних традицій, відродження середньовічної системи роботи.

1853 р. Холмен Хант написав картину «Світло для світу», яка принесла автору довгоочікуване визнання. Взагалі у своїй творчості Холмен Хант неодноразово звертався до біблійних сюжетів. У період з 1854 по 1893 р. він кілька разів відвідує Палестину. Серед робіт цього періоду найбільш відомі: «Козел відпущення» (“The Scapegoat”, 1854, Порт Санлайт, Художня галерея Леді Левер), «Знаходження Спасителя у храмі» (“The Finding of the Saviour in the Temple”, 1854-1860, Бірмінгем, міський музей і художня галерея) і «Тінь смерті» (“The Shadow of Death”, 1870-73, Манчестер, Міська художня галерея).