Усі батьки знають цей особливий момент, коли дитина, дивлячись на вас очима янгола, починає благати: «Мамочко, будь ласка, давай заведемо котика. Я хочу мати домашнього улюбленця». «Тільки не це, — думаєте ви, і твердо промовляєте: — Ні. Ніяких тварин у нашій хаті — у нас немає умов. Хто буде за ним доглядати?» Але десь глибоко в душі ви знаєте, що рано чи пізно будете змушені поступитися й знайти компроміс. Для мене таким компромісом став папуга. Зваживши всі «за» та «проти», я погодилась.
Так у нашій квартирі з’явилось маленьке наполохане нове життя. Звісно, у нашій кімнаті побільшало галасу й сміття, але заразом і мелодійного пташиного співу та щастя в очах сина. Спершу і ми, і птах звикали одне до одного. Щодня ми годували й піклувалися про нього, і коли нам здалося, що настав той час, коли можемо відчинити дверцята клітки й дозволити папужці розправити крила, щось пішло не так. Наш улюбленець відчайдушно бився об стіни. Його переляк був настільки сильним, що, зачекавши ще хвилинку, ми вирішили, що безпечніше помістити його назад у клітку. Опинившись на своїй улюбленій гілочці в межах клітки, він трошки заспокоївся. На жаль, але поки що життя за межами клітки для нього занадто страшне й небезпечне, а люди — все ще для нього дивні велетенські істоти, тому тільки в неволі він почуває себе в безпеці.
Щоразу, коли годую його й бачу, як він насторожено дивиться на мене, думаю: «Хіба не зрозуміло за цей час цьому маленькому створінню, що я бажаю йому тільки добра? Але ж ні: він відчайдушно захищається від тієї руки, що кожен день приносить їжу й дбає про його життя». Та коли вкотре я відчуваю, як страх закрадається в моє серце, то розумію, що не набагато сміливіша за свого папугу. І незважаючи на те, що мені майже сорок років, я все ще борюсь із безліччю страхів.
Це тільки в дитинстві здавалося, що всі дорослі сильні й сміливі, але ми ж знаємо, що страхи ростуть разом із нами. Раніше наші страхи були дрібними, а зараз вони виросли до велетенських розмірів. Вони, як Голіяти, нависають над нами й глузують…
Ми боїмось немічної старості. Боїмося втратити роботу або працездатність; боїмось почути: «У вас рак»; боїмося втратити дитину. Боїмось, що війна розповзеться по всій країні. Боїмося підвищення цін, зрад, пограбувань, приниження, невдач… Ці страхи не примарні, вони всі з реального життя. Ми бачимо, як біда стукає то в одні двері, то в інші, і іноді здається, що ми чуємо, як вона важкими кроками наближається до нас…
І ми боїмося… боїмося… боїмося…
Перелік страхів у кожного свій. Іноді нам здається, що ми сміливі, ми будуємо свої скляні замки безпеки й спокою, але вони постійно руйнуються під натиском непередбачуваних обставин і подій, які аж ніяк не залежать від нас.
Що робити? Як витримати постійне напруження життя? І взагалі, чи можливо перестати боятися?
Ці запитання іноді здаються нам риторичними. Хіба можливо жити без страху? Його можна приховати, можна своє життя максимально позбавити ризику, перестати дивитись новини й спілкуватися з тими, хто переживає невдачі. Але корінь страху заховався не зовні, він глибоко в серці, і як би ми не оберігали себе від страху, він усе одно проросте й дасть про себе знати.
«Коли страх визначає наше життя, нашим богом стає захищеність. Коли нашим богом стає захищеність, ми поклоняємося життю без ризику. Чи може любитель спокійного життя здійснити що-небудь велике? Чи здатна обережність на благородні справи? Для Бога? Для людей? Ні. Боязкий не може любити, адже любов — це ризик. Розсудливі не можуть подавати бідним. Милостиня не має гарантій повернення сторицею. Злякані не можуть безоглядно мріяти. Що коли їхні мрії стихнуть у небі й упадуть на землю? Поклоніння захищеності вихолощує велич душі» (Макс Лукадо «Безстрашні»).
Страхи обмежують нас, позбавляють мрій і любові. Вони обрізають нам крила й заковують у кайдани. Позбавляють нас радості й відчуття прекрасного. Наше життя стає сірим і фатальним. Але є вихід для кожної втомленої від страхів людини. Слово Боже розповідає, що є місце, де немає страху. Це місце неможливо купити чи привласнити, його неможливо вкрасти чи зіпсувати, це місце чарівне — страх тікає звідти, як тінь від світла.
«Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (1 Ів. 4:18).
Отже, що неможливе — можливо. Можливо позбавитись від страху. Можливо дихати на повні груди. Найдосконаліше знаряддя проти страху — це не тренінги вельми поважних психологів і не супернові засоби безпеки… Страху немає в ЛЮБОВІ.
Чи не помилився апостол Іван, чи не випадково він написав тут про любов? Хіба любов здатна здолати страх? Так, він не помилився. Він пише не про почуття або захоплення чимось, не про натхнення від закоханості. Ні, він говорить про надзвичайну й невичерпну любов Божу. «Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває! Любов удосконалюється з нами так, що ми маємо відвагу на день судний, бо який Він, такі й ми на цім світі» (1 Ів. 4:16–17). Прийняття й усвідомлення Божої любові звільняє нас від страху. Навіть більше: ми стаємо відважними. Розуміння, що Той, Хто створив нас і віддав Свого Сина, щоб ми могли жити, любить нас, відкриває для нас зовсім іншу реальність, у якій усе залежить не від випадковостей і примх долі, а від Бога.
Якби мій папуга усвідомив, що я люблю його, і довірився моїй руці, що його щоденно годує, наскільки б кращим і вільнішим стало його життя!.. Своїм страхом він обмежує не мене, а себе. Уявляєте, як може змінитися наше життя, якщо ми приймемо й повіримо в Божу любов, цілковито довіримося Його руці, яка щоденно годує нас, захищає й забезпечує. Ми звільнимося від своїх кліток і розправимо крила. Ми зможемо мріяти й змінювати світ навколо нас. Пізнавши Божу любов, ми стаємо богоподібними, тобто здатними до любові до інших. Ми не обмежуватимемо світ інших людей, наповнюючи їхні серця страхами, а будемо надихати й заспокоювати, підтримувати й підбадьорювати. І навіть якщо біда постукає в наші двері, ми маємо надію, що Той, Хто любить, піде з нами навіть через долину смертної тіні.
Пишу ці рядки й аналізую своє серце… Щось подібне на «американські гірки»… Іноді я піддаюсь страхам і очікуванню невідомого майбутнього: чи підтвердиться невтішний діагноз, чи зможу я виростити свою дитину? — і з кожною такою думкою мені стає холодніше й моторошніше. Я все ще недосконала в любові… Але коли я здіймаю свої очі в Небо і знаю, що звідти на мене дивиться мій Небесний Батько, я потішаюсь і заспокоююсь. Бо Він хоче, щоб ми перестали боятися.
Якщо ви уважно читатимете Слово Боже, то здивуєтесь, як часто Бог говорить до людей: «Не бійтесь», «Не страшіться», «Не лякайтесь». Дехто навіть намагався підрахувати. Кажуть, що це число дорівнює кількості днів у році. Я особисто не рахувала, але те, що їх дуже багато, — безсумнівно. Люблячий Батько закликає злякане людство у Свої обійми.
Ви боїтесь фінансової кризи, а Він каже: «Я подбаю про тебе».
«Отож, не журіться, кажучи: Що ми будемо їсти, чи: Що будемо пити, або: У що ми зодягнемось? Бож усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно» (Мт. 6:31–32).
Ви боїтесь старості, а Він каже: «Я не полишу тебе».
«…буду Той Самий до старости вашої, і до сивини вас носитиму, Я вчинив, і Я буду носити…» (Іс. 46:4).
Ви боїтесь самотності, а Він каже: «Я буду з тобою завжди».
«Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс. 49:15).
Ви розгублені й не знаєте, де знайти допомогу, а Він каже: «Я допоможу тобі!»
«Бо Я — Господь, Бог твій, що держить тебе за правицю й говорить до тебе: Не бійся, Я тобі поможу!» (Іс. 41:13).
Ви боїтесь важких обставин, хвороб, недолі, а Він каже: «Я буду з тобою!»
«Що бажав він Мене, то його збережу, зроблю його сильним, бо знає Ім’я Моє він; як він Мене кликатиме, то йому відповім, Я з ним буду в недолі, врятую його та прославлю його, і довгістю днів Я насичу його, і він бачити буде спасіння Моє!» (Пс. 90:14–16). Чи любив вас хтось колись настільки, щоб віддати своє життя за вас? А Він любить саме так. Він довів Свою любов: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками» (Рим. 5:8).
Ця любов доведена, непохитна й вічна. Тому ви сміливо можете впасти в Його обійми. Він кличе, як птаха своїх пташенят під свої крила. Він хоче звільнити нас від кайданів страху й відкрити для нас світ, сповнений любові та надії. Бо навіть якщо смерть прийде на наш поріг, вона не здатна розділити нас із люблячим Богом. Віддайте свої страхи в руки Любові й прагніть до досконалості, тому що досконала любов проганяє страх.
Жити в страху чи в любові — це наш вибір, але дякувати Богові за те, що цей вибір у нас є!
Наталія Педченко, м. Рівне