СУПРОТИ ВЕЛЕТНІВ
Сучасний світ дуже складний, жорстокий, непередбачуваний і підступний. Про будь-яку стабільність годі й говорити. Жити стає не лише складно, але й страшно. І це відчуття постійно підсилюється усвідомленням безпорадності, неспроможності якимось чином захистити себе та своїх ближніх від гнітючого відчуття страху, тривоги й безсилля.
Людина відчуває себе дуже слабкою, самотньою, абсолютно незахищеною перед несподіваними викликами сьогодення, які ніби жахливі велетні повстають на життєвій дорозі всіх і кожного. Їх стає все більше й більше. Постійно наздоганяючи один одного, ці велетні ніби біжать наввипередки, доводячи нас, розгублених, до відчаю. І зовсім не просто стати на повен зріст проти всієї цієї навали нових, непередбачуваних викликів-велетнів.
Як же не зламатися у вирі гігантських проблем? Як вистояти? Чи це можливо? Якщо можливо, то як? Якщо можливо, то де? У якому місці? Де та країна, у якій це можливо?
На жаль, і глобалізація цьому посприяла, наша Земля не є місцем спокою, порятунку й безпеки. Земля не є місцем здійснення людських заповітних мрій, вона не є нашим раєм. Страх, безсилля, самотність переживають усі люди й у будь-якій країні. Добробут, розкіш, тимчасова стабільність часто лише підсилюють відчуття загрози й небезпеки, що насувається. Будь-які спроби знайти порятунок у розвагах та різноманітних задоволеннях завершуються болючими невдачами, поразками, падіннями.
Події останнього часу в Україні, пов’язані з війною, економічною кризою, інфляцією, розчаруванням владою, нечуваними масштабами корупції, з потоком неприємних, трагічних, шокових новин, часто доводять людей до відчаю. Нестерпний біль безнадії, на жаль, не робить людське серце м’якшим і добрішим, а часто відбувається навпаки. Людина закривається, стає байдужою, концентрується на собі, відвертається від ближнього, навіть тоді, коли той конче потребує його підтримки й розуміння. Холод, порожнеча, жах, гнітюче відчуття самотності й безсилля — саме ці фактори стають домінуючими в житті сучасного українського суспільства.
Що це? Звідки це? Де початок усіх цих проблем? І коли все це завершиться? Ці й безліч інших питань повстають одне за одним.
ТЕРНИСТА ДОРОГА
Чимало питань виринають і в головах кращих людей суспільства, у небайдужих, щирих, які прагнуть добра. Прагнуть добра не для себе, а для інших. Чому так важко дається робити добро? Чому це нікому не потрібно? Чому жертовність і безкорисливість зовсім не цінується? Чому ті, хто мали б цінувати таку працю й позицію волонтерів і доброчинців, наприклад, різного рівня державні мужі, не помічають таких самовідданих, навіть відчайдушних ентузіастів, які, не шкодуючи ні свого часу, ні сил, ні здоров’я, працюють на благо суспільства, на благо народу, країни, майбутніх поколінь. Такі люди не чекають винагороди, вони часто готові пожертвувати не лише власним часом, але й грошима та різними особистими інтересами, але ні доброго слова підтримки, ні сприяння, ні простого розуміння вони не можуть дочекатися. Таке ставлення часто відчувають і вчителі християнської етики. То немає для них місця для проведення уроків, то бракує академічних годин, то ставлення до них холодне (добре, якщо не вороже), а бува тихо й непомітно витіснять їхній улюблений предмет із програми. Саме так, дорога правди й добра завжди була, є і буде тернистою, а іноді й хресною.
СПОМИН ПРО РАЙ
Цей світ не завжди був таким. Творець створив світ досконалим, комфортним, привітним. Саме таким він був спочатку. Він не був холодним, байдужим, жорстоким. І причиною абсолютної гармонії були непорушені, сповнені чистоти, довіри й любові, реальні, живі, охоплені насолодою й внутрішнім спокоєм стосунки із Самим Богом. Не стільки перебування в Едемі, у створеному вічним Творцем раю, скільки незрівнянне раювання душі в присутності Бога й у вільному та солодкому спілкуванні з Ним приносило першим людям неперевершене блаженство. Це раювання було справжнім, без будь-якого присмаку гіркоти, без тіні страху, байдужості й непорозуміння. Ці надзвичайні стосунки не були затьмарені гріхом, у них не було абсолютно ніякої загрози, жодного натяку на невірність і розчарування. Адам і Єва переживали романтичний період у стосунках із Богом, найкращий, поки що, в історії людства. Це й не дивно, адже поруч із ними був Той, Кого перш за все побачили їхні очі, почули їхні вуха, чий дотик вони відчули.
Але вся ця ідилія зненацька й ураз була зруйнована потужною хвилею ненаситних людських пожадань, які завжди були, є і будуть основним і дуже потужним двигуном усіх гріховних, злочинних бунтів і повстань проти Всевишнього. Ця хвиля змила все, що було причиною справжнього, нефальшивого щастя, до якого руки людського серця відтоді, протягом довгих віків, жадібно й марно тягнуться. Такі вони гіркі й жахливі наслідки повстання проти абсолютно доброго, незрівнянного в любові Творця. Така біда це гріхопадіння, яке зробило світ таким, яким ми його нині знаємо і якого постійно, і чим далі, тим дужче, жахаємось. Цей світ такий, бо, на превеликий жаль, ми такі. «Ми знаємо… що ввесь світ лежить у злі» (1 Ів. 5:19).
КОЛИ СКУПЧУЮТЬСЯ ХМАРИ
Також слід не забувати, що в людській історії завжди так було, що неспокій, ворожнеча, всеохоплююча депресія, з її побічними явищами, була природним плодом боговідступництва, духовного невігластва, домінуючого беззаконня й безмежно розгнузданої неприхованої розпусти та сексуальних збочень. Тож чи варто дивуватись, що ми маємо те, що маємо. І навіть у цьому, що маємо, багато Божої милості, бо все, що не пекло, то — благодать. Не слід ніколи забувати, що крім того, що Бог сильно любить людей, Своє творіння, Він настільки ж ненавидить гріх. Недарма ж за наш гріх Небесний Отець віддав на спокуту Свого єдинородного улюбленого й вічного Сина. Саме так. За наш гріх проти Вічного лише смерть Вічного спроможна зупинити Божий лютий гнів проти грішника.
Христос і апостоли нас застерігають, що в останні часи відступництво буде всеохоплюючим і людській жорстокості, байдужості й самотності не буде меж. Цей час, коли Христос повернеться, уже наближається. Ось що про це написав своєму учневі апостол Павло: «А Дух ясно говорить, що від віри відступляться дехто в останні часи, ті, хто слухає духів підступних і наук демонів, хто в лицемірстві говорить неправду, і спалив сумління своє» (1 Тим. 4:1-2).
Чи це означає, що варто опустити руки й перестати боротися? Ні!!! У жодному разі!!! Господь обіцяв Свою святу й благодатну присутність усім, хто Йому довіряє, хто бореться, бореться заради Нього, веде боротьбу за добро й за правду й при цьому долає перешкоди, спротив і несправедливість.
Господь відкриває нам у Своєму Слові, що страждання, біль і всілякі негаразди Він допускає в життя праведників, і навіть бачить у цьому велике благо для них, щоб під тиском несприятливих зовнішніх обставин їхні душі ставали мужніми й наполегливими в усякому доброму ділі, у всьому догоджаючи Богу, а не людям, і таким чином наслідуючи Христа. У Божих очах немає нічого важливішого й ціннішого, ніж формування богоугодного характеру, який попри всі перешкоди шукає величної Божої слави, а не особистих преференцій.
ПРОМІНЬ НАДІЇ
Ще раз хотів би підкреслити цей важливий духовний принцип, який діє в житті всіх людей і навіть народів. Це відповідь на питання: звідки, чому й для чого приходить лихо? — Від Бога. З Його доброго й люблячого серця. Для того щоб під час болючого стискування розбудити людську душу до пошуків Бога, до близькості з Ним, а не до зневіри й протистояння чи втечі від Нього. Історія пам’ятає, коли цілі народи, перед навислим лихом, перед загрозою смерті, припадали в покаянні до ніг Вседержителя… і були врятовані.
Тому на тлі безпросвітної темряви, яка чимраз густішає, яскравіше горить промінець Божої непорушної надії, яка веселить серце й запевняє того, хто, можливо, уже знемігся на ниві добра від відчуття безсилля й самотності, що ти не один, не сам. Бог з тобою! Невже є щось цінніше й величніше, ніж знати й безумовно довіряти Тому, Хто, даючи доручення, дав обітницю незмінної присутності. Бог з тобою! Ти не один!
У Біблії є чудова історія про великого пророка Ізраїлю — Іллю. Він — Божий пророк. Неодноразово Господь показував Свою силу через Свого слугу, але це не захищало Іллю від екстремальних ситуацій у його житті. І голод, і страх, і жорстокі переслідування спецслужб нечестивого царя зустрічалися на його життєвій дорозі. Одного разу, коли Ілля був у відчаї, він волав до Бога: «Лишився я один, і моєї душі шукають». Це були чи не найтемніші часи старозавітного Ізраїлю. Але у відповідь від Бога Ілля почув, що є ще сім тисяч праведників, які не прихилили коліна перед поганським богом Ваалом.
Чим ніч темніша — тим зірки яскравіші, чим глибша скорбота — тим ближче Господь. Навіть коли здається, що поруч нікого немає, то є Господь і є ще сім тисяч…
СІМ ТИСЯЧ ІЛЛІ
Апостол Павло у Посланні до галатів написав, щоб ті, що роблять добро, не занепадали духом і не зупинялись, а самовіддано йшли до кінця, наповнюючи цей світ Світлом Христової Євангелії. Ці «сім тисяч Іллі» хай будуть великим підбадьоренням для всіх, хто втомився від самотності й байдужості, від людської невірності. Божа відповідь на це: «Ти не один, Я зберіг ще сім тисяч». Чуєте, вас Бог береже!!!
Ще варто усвідомити, що в нас нема права жити, ніби я один. Є тих сім тисяч, яких, наче втрачену перлину, обов’язково потрібно відшукати. Вони є. Вони наче нагорода для тих, хто не здається, а в битві за вічне добро перемагає, перш за все, самого себе й навіть свій відчай.
Варто не забути, що ти не один, а навколо є ті, хто відчайдушно потребує твоєї допомоги. Таких навіть не сім тисяч. Вони скрізь. Вони є завжди. Їх не буде менше. Вони когось чекають. Ти не один. Як же можна жити так, ніби ти один? Навколо ті, хто потребує світла, доброго слова, і прийти до них ти можеш із звісткою про великого Бога, який, для того щоб навіть запеклий грішник не залишився один, свого часу прийшов на землю з небес. Чи пам’ятаємо ми цю величну історію? Чи розуміємо ми, що таке Боговтілення? Це надзвичайна, неповторна й драматична історія про незбагнену любов Творця, який відшукав єдино можливий спосіб повернення найдорожчого творіння — людини — у рідні батьківські обійми, відновлення втраченого нею високого статусу, повернення втраченого раю. При цьому, для Творця вся ця операція з повернення коштувала всього, а для отримувача — нічого. Відбулося те, що не вміщається в обмеженому людському розумі: вічний Творець став творінням, Бог став людиною!
ЕММАНУЇЛ
Можливо, хтось ще й досі продовжує думати, що «людина — це звучить гордо», і нібито ми для Творця надали багато честі, дозволивши Йому стати одним із нас. Коли трансцендентний, незбагненний, неосяжний, вічний Бог приймає принизливий образ раба, слабкого, обмеженого тимчасовим смертним тілом, схильним до болю, до втоми, до хвороб і до страхів, здатним відчувати холод і спеку, голод і спрагу — це приниження, а не честь, це відмова від належної слави. Людина, ставши черв’яком або тарганом, пережила б менше приниження, ніж Творець Всесвіту, добровільно відмовившись від слави небес, ставши людиною. «Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерті, і то смерті хресної…» (Флп. 2:6-7).
Уважаю, що це найкращий текст у Писанні про Боговтілення. Правда, звучить це якось не по-різдвяному, не святково й навіть не буденно, а швидше трагічно. Але саме такою є правда про велику й вічну любов Бога до Його зрадливого творіння, правда про те, як Бог прийшов на землю в тілі. Еммануїл, що значить «Бог із нами»!
Святкуючи Різдво, ми милуємось народженим у яслах Немовлям Марії, забуваючи, що в яслах знайшлося місце для Царя всього Всесвіту. Лише в яслах?! Першими, хто привітали Йосипа, Марію і Немовля, були пастухи. І лише торжество небожителів свідчило про непересічну подію того дня, величного дня, коли Творець виконав Свої численні обітниці й послав у світ Свого Божественного Сина, щоб зробити Його пасхальним ягням у викуп за грішників. Отець Свого Сина залишив самотнім на хресті, щоб кожен, хто вірує, вже ніколи не залишився один. Ні в щасті, ні в горі, ні на землі, ні в вічності.
«Я з вами до кінця віку» (Мт. 28:20).
Тарас Приступа,
магістр богослов’я,
пастор Рівненської біблійної місіонерської церкви «Община Доброго Пастиря»