Християнські апологети від ранніх днів християнства говорять про Бога-Творця. Для нас, людей, які живуть на зламі віків і ще пам’ятають радянські атеїстичні часи, але вже оточені зовсім іншими умовами і світосприйняттям, може хибно здатися, що їхньою метою було просто довести існування Бога. Саме так багато християн сприймали апологетику в атеїстичному оточенні: довести, що Бог є. Але чи насправді ранні апологети доводили саме існування Бога? І чому вони знову й знову до цього поверталися?
Для чого доводити те, у що людина вже вірить?
Тогочасний світ уже був релігійним; хоча й не християнським, але й не атеїстичним! Одним із найважливіших завдань проповідників християнства було представити Бога саме як Творця. Про це частково проповідував і Павло в Афінах.
«Бог, що створив світ і все, що в ньому, бувши Господом неба й землі, проживає не в храмах, рукою збудованих, і Він не вимагає служіння рук людських, ніби в чомусь Він мав би потребу, бо Сам дає всім і життя, і дихання, і все. І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони, чи Його не відчують і не знайдуть, хоч Він недалеко від кожного з нас. Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо, як і деякі з ваших поетів казали: «Навіть рід ми Його!» (Дії 17:24–28).
Але його аудиторія — стоїки й епікурейці — хоч і ворогувала між собою, не була атеїстичною в звичному для нас розумінні.
Хтось із читачів може згадати відомого теолога й філософа Тому Аквінського, який вивів п’ять доказів на користь існування Бога-Творця. Цікаво, що й він робив це в оточенні, де сумнівів у існуванні Бога не було.
Метою всіх цих проповідей було показати важливість саме біблійного розуміння Бога як Творця.
Чому це важливо?
Кожна епоха, кожний світогляд (чи то модернізм, чи то постмодернізм, або щось інше) привносить новий спосіб побудови думки (або свою епістемологію), і це суттєво впливає на розуміння Бога-Творця. Можна навести лише кілька прикладів діаметрально протилежних неврівноважених поглядів. Дехто уявляє Бога таким собі деміургом, який створив собі світ і не переймається ним. Саме такий помилковий погляд на Творця сформується, якщо ми говоритимемо тільки про те, що богослови називають трансцендентністю (відокремленістю Бога і творіння). Інші люди, говорячи лише про якість Божу, що зазвичай зветься іманентністю (те, що Бог задіяний у Всесвіті), говорять про бога, який уже настільки злився з цим світом, що практично є його частиною. Тоді знову перед нами предстане не той Творець, як Його описує Біблія.
Наш Творець не є апатичним і байдужим деміургом або тим, хто просто змушений був творити Всесвіт для власного вдосконалення. Біблія чітко говорить про те, що Бог вирішив творити Всесвіт, Він «все чинить за радою волі Своєї…» (Еф. 1:11б).
Як уже зазначалося на початку статті, ми також схильні надто спрощено сприймати завдання апологетики доктрини Бога-Творця; її мета не в тому, щоб винайти такі інтелектуальні докази, щоб у людини й вибору не залишалось, як тільки повірити в Бога. Не думаю, що такий чарівний набір інструментів узагалі існує. Апологетика, радше, покликана долати перешкоди на шляху розуміння Євангелії та християнської звістки. А нерозуміння того, що Бог насправді створив «усе-усе», — величезна перешкода на шляху розуміння Бога.
Яким чином хибна уява про Бога-Творця впливає на розуміння кінцевої реальності?
Аргументація може бути наступною: усе має початок, тому й Всесвіт мав початок. Початок міг бути як спричиненим, так і безпричинним. Оскільки ми не знаємо, щоб щось відбувалось без причини, повинна існувати причина виникнення Всесвіту. Всесвіт міг бути спричинений безособовою причиною або Особистістю. Якби це була безособова причина, то мали б статися певні зміни і ця «причина» мала б вирішити «розпочати Всесвіт» (тобто спричинити початок), але якби щось змінилось, то сам факт зміни вказував би на існування матерії і часу, отже нічого б не пояснював щодо первинної появи речей. Значить, найбільш логічне пояснення: Особа створила Всесвіт. Подібних логічних побудов може буде багато, як абсолютно правильно висловлених силогізмів, так і софізмів.
А якщо кінцевою реальністю є Бог, то всі рішення всіх проблем у Ньому. «Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, — усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» (Кол. 1:16–17).
Яким чином хибна уява про Бога-Творця впливає на розуміння абсолютного авторитету?
Ця проблема тягнеться з Едемського саду, під час спокуси пролунала пропозиція стати авторитетом самим собі: «…станете ви, немов Боги…» (Бут. 3:5).
Виклик нашого часу
1. «Так не можна!»
Цей світ не здатний сам прийняти біблійну модель Творця, яка не залишає місця іншим богам. Оскільки Творець, Який створив усе, є найвищим, безперечним авторитетом, саме це є неприйнятним для світу. Для християн важливо не піддаватися цьому тиску і все одно проповідувати Бога-Творця. Але цінність секулярних кіл, в яких ми живемо й працюємо, чи то вона оформлена на рівні законодавства (як у деяких країнах ЄС), чи не окреслена, звучить: «Так не можна!». Тобто, якщо правильно зрозуміти біблійну модель Бога-Творця, безперечно складається враження, що інші моделі хибні, неправильні, вони заперечуються, а «так не можна». Що ж, перед нами давня дилема: «…Бога повинно слухатися більш, як людей…» (Дії 5:29)!
2. «Незрозуміло!»
Словниковий запас вказує на цінності або на ті речі, які оточують нас постійно. У багатьох північних народів існує багато слів, які означають «сніг». Це не дивно, вони розрізняють різні «види» снігу. Говорячи і представляючи біблійного Христа як Творця, ми ризикуємо залишитися незрозумілими. У якому розумінні? Сама думка, що Бог створив абсолютно все, є незрозумілою, оскільки в постмодернізмі відсутнє поняття «абсолютно все». Існують речі на кшталт «здебільшого все», і це було б зрозумілим, сприйнятливою була б думка «більшість речей». Утім Біблія абсолютно чітко наполягає на Творці, Який створив «усе-усе». Зверніть увагу хоч би на біблійний вибір слів: слово «створив», яке вживається у Старому Завіті (бара), означає «творити з нічого». Саме тому необхідно, як би це складно не було, наполягати на біблійному описі Бога Творця, Який створив навіть і час. Перше слово Біблії, перекладене у нас двома словами «на початку», мовою біблійного оригіналу звучить «берешит» і його можна перекласти «початком».
«Через те ж, що світ мудрістю не зрозумів Бога в мудрості Божій, то Богові вгодно було спасти віруючих через дурість проповіді. Бо й юдеї жадають ознак, і греки пошукують мудрости, а ми проповідуємо Христа розп’ятого, — для юдеїв згіршення, а для греків — безумство, а для самих покликаних юдеїв та греків Христа, Божу силу та Божую мудрість!» (1 Кор. 1:21–24).
3. «А може це неважливо?»
Люди нашого часу вже звикли до розмаїття думок, ідей, і вишукувати відмінності часом просто неможливо. Надто багато «мультикультурності» та думок про «всесвітню єдність». Мені нещодавно подарували книгу «Всесвітнє Писання» (своєрідна компіляція священних книг кількох релігій). Де вже там до відмінностей і розбіжностей? До того ж, як ми розглянули в попередній перешкоді, слова і концепції, які підкреслюють винятковість, просто не мають місця в теперішньому світогляді. Унаслідок цього нюанси теми «Бога-Творця» можуть помилково здаватися незначними, нікчемними тощо. Це може звучати приблизно так: «Ну, ми ж не заперечуємо, що Бог є, а чи Він творив світ, чи світ якось по-інакшому «почав бути», — це не так важливо». Але ще на початку статті ми побачили, що це вкрай суттєво! Не говорячи про біблійного Бога-Творця, про кого тоді ми говоримо?
Іван Кундеренко